Лептин сироватки як предиктор адекватності перитонеального діалізу: одноцентрове проспективне, поздовжнє дослідження

Анотація

Гіперлептинемія часто спостерігається у пацієнтів, які лікуються методом перитонеального діалізу (ПД). Проте, дослідження щодо взаємозв'язку між рівнем лептину крові і виживанням методу ПД є поодинокими та суперечливими.

Дане дослідження спрямоване на вивчення впливу ініціації ПД на концентрацію лептину в сироватці крові та його зв'язку з адекватністю ПД.

Методи. Загалом 23 пацієнти з термінальною стадією хронічноїхвороби нирок, які почали лікування безперервним амбулаторним перитонеальним діалізом (ПАПД), були включені до проспективного одноцентрового обсерваційного поздовжнього дослідження. Серед пацієнтів було 15 чоловіків і 8 жінок; середній вік склав 52,4 ± 12,3 роки. Лікування ПАПД проводили з використанням Dianeal PD 4 з концентрацією глюкози 1,36% і 2,27%. Пацієнти були обстежені до початка ПД, через 3 і 12 місяців лікування. В усіх пацієнтів визначали рівень лептину методом ІФА.

Результати. Середній рівень концентрації лептину в сироватці крові до ініціації ПД становив 10,6 [5,6-21,9] нг/мл. Рівень лептину та його динаміка протягом року після початку лікування залежали від індексу маси тіла (ІМТ). У пацієнтів з надмірною вагою або ожирінням концентрація лептину збільшувалась як через 3 (р = 0.02) і 12 (р = 0.09) місяців лікування ПД. В той час як у пацієнтів з нормальною вагою ми спостерігали статистично значуще зниження рівня лептину після 12 місяців лікування (р = 0.003). Концентрація лептину сироватки у жінок була значно вищою у порівнянні з чоловіками (46,4 [1,1-95] проти 9,8 [3,2-14,5] нг/мл; p = 0,02). Рівні холестерину в крові мали позитивний кореляційний зв'язок з концентрацією лептину в сироватці крові через 3 і 12 місяців: r = 0,53, p = 0,01 і r = 0,56, p = 0,008, відповідно. Однак, ми не виявили статистично значущої асоціації лептину з параметрами адекватності ПД через 3 та 12 місяців лікування пацієнтів.

У пропорційній моделі ризику Кокса, скоригованої за статтю, рівень сироваткового лептину був ефективним фактором виживання адекватності ПД: HR 5.3 (95% ДІ 1.7; 16.3). Адекватність ПД була кращою у пацієнтів з концентрацією лептину вище медіани (≥ 10,6 нг/мл) порівняно з пацієнтами, у яких рівень сироваткового лептину був нижчим за медіану (логарифмічний тест, χ² = 8,2; p = 0,0042).

Висновки. Наше дослідження демонструє підвищення рівня лептину сироватки у ПД пацієнтів з надлишковою масою тіла і його статистично значуще зниження протягом 12 місяців у пацієнтів з нормальною вагою. Низький рівень сироваткового лептину перед початком лікування асоційований з неадекватним ПД.