Клінічний профіль та прогностичне значення інтрадіалізної гіпоксемії у пацієнтів з ХХН V стадії, які лікуються методом гемодіалізу

С.  Кушніренко; О.  Лисянська

doi:10.31450/ukrjnd.4(88).2025.07

С. Кушніренко Національний університет охорони здоров'я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна https://orcid.org/0000-0001-5518-7210
О. Лисянська Національний університет охорони здоров'я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна https://orcid.org/0009-0001-2737-8738

DOI: https://doi.org/10.31450/ukrjnd.4(88).2025.07

Ключові слова: хронічна хвороба нирок, нирково-замісна терапія, гемодіаліз, виживаність, інтрадіалізна гіпоксемія, інтрадіалізна артеріальна гіпертензія.

Анотація

Інтрадіалізна гіпоксемія (ІГ) є поширеним, але недостатньо охарактеризованим явищем серед хворих на хронічну хворобу нирок V, які лікуються методом гемодіалізу (ГД). Її зв’язок з клінічним профілем пацієнтів, та короткостроковими наслідками в умовах реальної клінічної практики залишаються недостатньо визначеними. Метою цієї роботи було оцінити клінічний профіль ІГ у пацієнтів з ХХН V ГД та визначити її прогностичне значення щодо частоти госпіталізацій та однорічної виживаності пацієнтів.

Методи. У проспективне одноцентрове дослідження включено 120 ГД пацієнтів. ІГ визначали за критеріями: середнє SpO₂ <94%, SpO₂ <94% ≥10% тривалості процедури та/або PaO₂ <70 мм рт. ст. Пацієнтів розподілено на групу з ІГ (n=26) та без ІГ (n=94). Оцінювали газообмін (PaO₂, PaCO₂, HCO₃⁻), SpO₂, спірометрію, лабораторні показники та частоту госпіталізацій. Виживаність аналізували методом Каплана-Майєра.

Результати. Пацієнти з ІГ мали нижчий PaO₂: 68,1±5,4 мм рт. ст. проти 87,3±7,2 мм рт. ст. у групі без ІГ (p<0,0001), нижче середнє SpO₂: 92,1±1,8% проти 96,4±1,2% (p<0,001), більшу тривалість десатурації (SpO₂ <94%): 62,6% часу процедури проти 5,1% (p<0,0001), нижчий рівень альбуміну: 34,2±4,8 г/л проти 38,5±3,9 г/л (p<0,001).

Супутня інтрадіалізна артеріальна гіпертензія (ІАГ) частіше визначалась у пацієнтів з ІГ: 34,6% проти 11,8% (p=0,0078). Частота госпіталізацій була статистично значущо вищою у групі ІГ: 1,7-2,1 госпіталізації на пацієнта на рік залежно від наявності ІАГ, порівняно з 1,2–1,6 у групі без ІГ (U=2359,0; p=2,01×10⁻¹⁹). Аналіз однорічної виживаності хворих демонстрував тенденцію до зниження у пацієнтів з ІГ: 81,62% проти 91,49% (log-rank p=0,06).

Висновки. ІГ у ГД пацієнтів асоціюється з більш вираженими порушеннями оксигенації, нутритивно-запальними змінами та значно вищою частотою госпіталізацій. Спостерігається тенденція до зниження однорічної виживаності. ІГ може розглядатися як маркер підвищеного клінічного ризику, а рутинний моніторинг SpO₂ - як ефективний інструмент ранньої стратифікації ризику.