Фенотипова продукція β-лактамаз розширеного спектра дії та β-лактамаз типу AmpC серед збудників позалікарняних інфекцій сечової системи у Вавилоні, Ірак: невідповідність емпіричної антибактеріальної терапії та клінічні наслідки

Анотація

Позалікарняні інфекції сечової системи (ІСС) часто потребують емпіричної антибактеріальної терапії до отримання результатів бактеріологічного дослідження та визначення чутливості збудника до антимікробних препаратів. Поширення уропатогенів, які продукують β-лактамази розширеного спектра дії та β-лактамази типу AmpC, може знижувати ефективність емпіричної терапії та підвищувати ризик неефективності лікування і рецидивів. Метою дослідження було визначити поширеність фенотипової продукції β-лактамаз розширеного спектра дії та β-лактамаз типу AmpC серед Escherichia coli та Klebsiella pneumoniae, виділених у пацієнтів із позалікарняними ІСС у Вавилоні, Ірак, а також оцінити їх зв’язок з невідповідністю емпіричної антибактеріальної терапії та клінічними наслідками.

Методи. До багатоцентрового обсерваційного когортного дослідження включено 150 епізодів симптомних позалікарняних інфекцій сечовивідних шляхів, спричинених E. coli або K. pneumoniae. Продукцію β-лактамаз розширеного спектра дії та β-лактамаз типу AmpC визначали фенотиповими методами. Невідповідність емпіричної антибактеріальної терапії оціювали за ініціальним  призначення антибактеріального засобу, до якого виділений збудник був нечутливим за результатами визначення антимікробної чутливості. Клінічними наслідками були неефективність лікування протягом 14 днів та рецидив інфекції протягом 30 і 90 днів. Для визначення чинників, пов’язаних з невідповідністю емпіричної терапії та неефективністю лікування, застосовували логістичний регресійний аналіз.

Результати. Продукцію β-лактамаз розширеного спектра дії виявлено в 44 ізолятах (29,3%), β-лактамаз типу AmpC – у 16 (10,7%), а щонайменше одного з цих типів β-лактамаз – в 54 ізолятах (36,0%). Шість ізолятів одночасно продукували β-лактамази обох типів. Мультирезистентність виявлено в 48 ізолятах (32,0%). Невідповідність емпіричної антибактеріальної терапії результатам визначення чутливості збудника встановлено у 42 випадках (28,0%). За результатами багатофакторного логістичного регресійного аналізу продукція β-лактамаз розширеного спектра дії була незалежно пов’язана з невідповідністю емпіричної антибактеріальної терапії (скориговане відношення шансів 4,10; 95% довірчий інтервал 1,90–8,90; p < 0,001). Незалежний зв’язок також встановлено для застосування антибактеріальних препаратів протягом попередніх 90 днів (скориговане відношення шансів 2,05; 95% довірчий інтервал 1,00–4,20; p = 0,049). Невідповідність емпіричної антибактеріальної терапії була незалежно пов’язана з неефективністю лікування протягом 14 днів (скориговане відношення шансів 3,02; 95% довірчий інтервал 1,20–7,60; p = 0,019). Інфекції, спричинені ізолятами, що продукували β-лактамази розширеного спектра дії та/або β-лактамази типу AmpC, також характеризувались вищою частотою неефективності лікування, ескалації антибактеріальної терапії та рецидивів.

Висновки. Фенотипова продукція β-лактамаз розширеного спектра дії та β-лактамаз типу AmpC була поширеною серед ізолятів E. coli та K. pneumoniae, виділених у пацієнтів з позалікарняними ІСС у Вавилоні, Ірак. Невідповідність емпіричної антибактеріальної терапії результатам визначення чутливості збудника спостерігали більш ніж у чверті випадків та асоціювалась з негативними короткостроковими клінічними наслідками. Отримані результати обґрунтовують вибір емпіричної антибактеріальної терапії з урахуванням локальних даних щодо антимікробної чутливості та індивідуальних чинників ризику резистентності з подальшою ранньою корекцією лікування після отримання результатів бактеріологічного дослідження.