Активація оксидативного стресу, коморбідність та виживаність хворих на хронічну хворобу нирок, які лікуються методом гемодіалізу

Анотація

Резюме. Метою роботи було проаналізувати особливості сироваткових концентрацій маркерів оксидативного стресу (ОС) залежно від кількісної оцінки коморбідності та, з урахуванням найбільш інформативних показників ОС, проспективно оцінити зміни коморбідного статусу, частоти випадків смерті та окремих коморбідних станів, у хворих на ХХН V Д ст., які лікуються ГД.

Методи. До когортного проспективного відкритого дослідження було включено 156 пацієнтів з ХХН VД ст., які лікувались ГД. Дослідження проведено в два етапи. На першому - вивчена структура та кількісна оцінка коморбідних захворювань, визначені сироваткові концентрації маркерів оксидативного стресу (ОС) та проведено їх аналіз залежно від коморбідного статусу. На другому - з урахуванням визначених порогових значень (Cut-off) найбільш інформативних маркерів ОС проведена оцінка змін коморбідного статусу, частоти коморбідних станів та фатальних подій. Для оцінки коморбідного статусу обчислювався модифікований індекс поліморбідності (МІП). Концентрацію сироваткових маркерів ОС визначали спектрофотометричним методом. Статистичний аналіз проведено з використанням програми «MedCalc», версія19.3 індивідуальна ліцензія з постійним оновленням (Ostend, Belgium).

Результати. Сироваткові концентрації всіх прооксидантних маркерів є достовірно вищими, а антиоксидантних - достовірно нижчими у ГД пацієнтів з високим коморбідним статусом порівняно з аналогічними показниками пацієнтів з низькою коморбідністю (р< 0,001). Кореляційний аналіз між МІП та досліджуваними маркерами ОС засвідчив, що найбільший за силою, зв'язок (rho =0,874) встановлений з сироватковою концентрацією малонового діальдегіду (МДА_с). Протягом періоду спостереження в групі хворих з концентрацією МДА_с > 668,72 мкмоль/мл констатовано достовірне, в порівнянні з групою зі вмістом біомаркеру ≤ 668,72 мкмоль/мл, збільшення питомої ваги пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) на 81,84% vs 28,48%; р<0,0001) серцево-судинними (ССЗ) на 56,0% vs 36,4%; р= 0,019) та церебро-васкулярними (ЦВЗ) захворюваннями (на 73,33 % vs 30,42%; р<0,0001 ). Частка хворих з переломами в групі хворих з МДА_с > 668,72 мкмоль/л збільшилась в чотири рази (р= 0,0140). Приріст МІП становить 34,11% vs 17,1% % (р<0,0001), п'ятирічна кумулятивна виживаність – 45,3 vs 63,3% (р=0,0312; HR – 2,1527, 95% ДІ: 1,2458 –3,7199), п'ятирічна СС виживаність – 61,6% vs 80,8% (р=0,009; HR – 2,7955, 95% ДІ: 1,3664 – 5,7191) в групах з МДА > 668,72 та ≤ 668,72 мкмоль/мл, відповідно.

Висновки. У хворих на ХХН VД ст., які лікуються ГД, сироваткові концентрації МДА> 668,72 мкмоль/л є біохімічною детермінантою достовірного збільшення, в середньостроковій перспективі, кількості коморбідних станів, випадків смерті, фатальних СС та ЦВЗ подій, питомої ваги пацієнтів з ХОЗЛ, переломами, ЦВЗ та ССЗ, зниження кумулятивної та СС виживаності.