Постковідний синдром асоційований з оксидативним стресом у пацієнтів, які лікуються методом гемодіалізу
Анотація
Оксидативний стрес важливою складовою патогенезу постковідного синдрому у загальній популяції пацієнтів, інфікованих SARS-CoV-2. Проте його потенційна роль у розвитку довготривалих наслідків COVID-19 у хворих, які лікуються методом гемодіалізу (ГД), ніколи не досліджувалась.
Метою цього дослідження було оцінити оксидативний статус ГД пацієнтів через 3,5 місяці після інфікування SARS-CoV-2 залежно від наявності постковідного синдрому та тяжкості гострого періоду COVID-19.
Методи. Це одномоментне когортне дослідження включало 63 ГД пацієнти із середнім віком 55 (43-62,5) років і діалізним стажем 42 (25-73) місяці, які були інфіковані COVID-19 принаймні за 3 місяці до включення у дослідження. Пацієнти були розподілені на 2 групи залежно від наявності постковідного синдрому: групу 1 склли 31 (49,2%) ГД хворий з постковідним синдромом, до групи 2 увійшло 32 (50,8%) ГД пацієнти, які повністю одужали. Через 3,5 (3,2-4,6) місяці після гострого періоду COVID-19 визначали концентрацію малонового діальдегіду у сироватці крові (МДАс) та еритроцитах (МДАе), сульфгідрильних груп (SH-групи), активність каталази в сироватці крові, рівні трансферину та церулоплазміну. Порівняння отриманих даних проводили за критерієм Стьюдента або критерієм Манна-Уітні залежно від розподілу даних. Кореляцію оцінювали за допомогою тесту Спірмена.
Результати. ГД пацієнти з постковідним синдромом мали статистично значущо вищі концентрації МДАс (p = 0,002), МДАе (p = 0,0006) й активності каталази (p = 0,02), а також нижчі рівні SH-груп (p = 0,03) і церулоплазміну в сироватці крові (p=0,03) порівняно з групою 2. Концентрація більшості досліджених показників про- та антиоксидантного статусу не залежала від тяжкості гострого періоду COVID-19, і лише активність каталази статистично вірогідно асоціювалась з необхідністю госпіталізації (r = 0,59; p = 0,001), кисневої підтримки (r = 0,44; p = 0,02) та відсотком ураження легенів за даними комп’ютерної томографії (p = 0,03). Хоча концентрація трансферину в сироватці крові не відрізнялася між досліджуваними групами, індивідуальний аналіз продемонстрував, його статистично вищий рівень у ГД пацієнтів з тяжким перебігом COVID-19 навіть через 3,5 місяці після інфікування (p < 0,0001).
Висновки. Довготривалі наслідки COVID-19 у ГД пацієнтів асоційовані з оксидативним стресом. Висока активність каталази сироватки та концентрація трансферину крові через 3,5 місяці після COVID-19 може бути наслідком тяжкого перебігу гострої фази захворювання. Отримані дані свідчать на користь застосування антиоксидантів, як однієї з можливих стратегій лікування постковідного синдрому у ГД пацієнтів.
Завантаження
Посилання

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.














Журнал розповсюджується за ліцензією