Ураження нирок під час гострого COVID-19 та віддалені серцево-судинні наслідки: роль запалення та ендотеліальної дисфункції

Анотація

COVID-19 асоціюється з віддаленими серцево-судинними (СС) ускладненнями, механізм яких асоційований з персистуючим запаленням, коагулопатією та ендотеліальною дисфункцією. Роль ниркової дисфункції у формуванні цього ризику залишається недостатньо вивченою. Метою дослідження було визначити зв’язок між ураженням нирок під час гострого періоду COVID-19 та розвитком СС подій протягом року після виписки.

Методи. У проспективне когортне дослідження було включено 328 пацієнтів із середньотяжким та тяжким перебігом COVID-19 (без попередньо відомих захворювань нирок та СС системи), яких спостерігали протягом 12 місяців після виписки. Ураження нирок визначали за вперше виявленої потеїнурії понад 150 мг/л, підвищення креатиніну ≥26 мкмоль/л або зниження розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (рШКФ) <60 мл/хв/1,73 м² під час госпіталізації. Оцінювали також  конецнтрації С-реактивного білку (СРБ), D-димеру та молекули міжклітинної адгезії-1 (ICAM-1)). Первинною кінцевою точкою була поява нової серцевої недостатності, артеріальної гіпертензії, що потребує терапії, аритмій, ішемічного інсульту чи транзиторної ішемічної атаки (ТІА), а також інфаркту міокарда протягом року після виписки.

Результати. СС-ускладнення протягом року після виписки відзначались у 105 із 328 пацієнтів (32,0%). Найчастіше реєструвались великі несприятливі серцево-судинні події (40,8%), аритмії (20,0%) та впереше виявлена артеріальна гіпертензія (16,8%); серцева недостатність виникла у 13,6%, інфаркт міокарда — у 5,6%, інсульт/ТІА — у 3,2%. Пацієнти з ускладненнями мали вищі рівні креатиніну (92,0 ± 50,8 vs 81,8 ± 40,1 мкмоль/л; p=0,042), нижчу рШКФ (83,2 ± 27,2 vs 87,3 ± 25,5 мл/хв/1,73 м²; p=0,092) та частішу протеїнурію. У багатофакторному логістичному аналізі кожне зниження рШКФ на 10 мл/хв/1,73 м² асоціювалося з 8% підвищенням ризику СС-подій (OR 1,08; 95% CI 1,01–1,16; p=0,044), а підвищення креатиніну на 10 мкмоль/л — з 6% зростанням ризику (OR 1,06; 95% CI 1,01–1,12; p=0,037). Пацієнти з ускладненнями мали достовірно вищий рівень D-димеру (2,90 ± 0,11 vs 1,89 ± 0,07 мг/л; p<0,001), тоді як СРБ показав лише тенденцію (38,3 ± 2,0 vs 35,1 ± 1,1 мг/л; p=0,066). Кон՚центрація ICAM-1 залишалась утричі вищою через рік у пацієнтів з СС подіями (522,7 ± 113,1 pg/мл) порівняно з контрольною групою (193,6 ± 93,7 pg/мл).

Висновки. Ураження нирок під час гострого періоду COVID-19 є незалежним предиктором віддалених СС-ускладнень. Персистуюче запалення, гіперкоагуляція та ендотеліальна активація можуть бути ключовими патогенетичними механізмами. Отримані результати підкреслюють необхідність інтегрованого кардіоренального моніторингу пацієнтів після COVID-19.