Епідеміологічні тенденції злоякісних новоутворень передміхурової залози в регіонах України, 2018–2023

Анотація

Сучасний моніторинг епідеміологічної ситуації є необхідним для своєчасного виявлення, ефективного лікування та реабілітації пацієнтів, особливо в онкології. Проблема злоякісних новоутворень передміхурової залози (ЗНПЗ) актуальна не лише через їх поширеність, а й через скорочення чисельності чоловіків репродуктивного віку в Україні.

Мета дослідження: визначити динаміку захворюваності та смертності від ЗНПЗ, кількості всіх пацієнтів, що перебували на обліку на кінець року, та вперше виявлених (у тому числі під час профоглядів), із аналізом стадій патології та індексу накопичення контингенту в регіонах України у 2018–2023 рр.

Методи. Використано статистичні збірники щодо абсолютних і відносних показників поширеності, захворюваності та смертності від ЗНПЗ. Аналіз охопив Україну в цілому, п’ять регіонів (Захід, Центр, Північний Схід, Південний Схід, Південь), окремі області та м. Київ. Статистична обробка проведена у програмах SPSS і MedStat із застосуванням критерію χ² та кутового перетворення Фішера; достовірними вважалися відмінності при р<0,05.

Результати. Найвищу захворюваність у 2018–2021 рр. зафіксовано в Південно-Східному регіоні, а у 2022–2023 рр. — у Західному та Центральному; найнижчі показники були в Південному регіоні та Києві. З 2022 р. суттєво зросла частка пацієнтів у Західному, Центральному та Північно-Східному регіонах (p<0,001), у Києві — максимум у 2023 р. (10,6%, p<0,05). Найвища захворюваність/100 тис. чоловіків у 2018–2021 рр. була у Кіровоградській та Херсонській, у 2022–2023 рр. — у Сумській та Черкаській областях; стабільно найнижча — у Закарпатській. Незважаючи на зниження у 2020 та 2022 рр., загальна кількість хворих на обліку щороку зростала і у 2022–2023 рр. достовірно перевищила рівень 2018 р. (p<0,001). Індекс накопичення зростав з 2020 р., піку досяг у 2022 р., особливо у Харківській, Херсонській та Запорізькій областях. З 2020 р. зменшилася частка вперше взятих на облік, рання діагностика знизилася з 47% (2018) до 35% (2023), тоді як виявлення на IV стадії зросло з 23% (2019) до 31% (2023). Частка випадків, виявлених під час профоглядів, зменшилася з 21,2% до 8,6% (у Києві з 55,2% до 43%; p<0,001). Найвищу смертність/100 тис. зафіксовано у Північно-Східному регіоні та Києві, проте у 2022 р. у більшості регіонів (крім Західного) спостерігалося її зниження (p<0,001). Найнижча однорічна смертність після встановлення діагнозу протягом усього періоду була в Південному регіоні.

Висновки. У 2021–2023 рр. показники захворюваності, частки нових випадків, ранньої діагностики та смертності поступово знижувалися, що частково пов’язано з пандемією COVID-19 та воєнними подіями. Водночас кількість пацієнтів на обліку та індекс накопичення зростали, що може відображати як підвищення захворюваності й старіння населення, так і подовження тривалості життя завдяки сучасній онкоурологічній допомозі. Отримані результати свідчать про необхідність управлінських рішень, зокрема з боку МОЗ України, для посилення медичної та реабілітаційної складових цієї допомоги.