Сучасні досягнення у біомаркер-орієнтованій оцінці ураження нирок у дітей з нефротичним синдромом: огляд літератури

Анотація

Нефротичний синдром у дітей становить значні діагностичні та прогностичні труднощі у сучасній клінічній практиці. Незважаючи на прогрес у розумінні механізмів захворювання, зберігаються суттєві прогалини у підходах до стратифікації ризику, стандартизації діагностичних критеріїв у складних клінічних випадках та впровадженні нових біомаркерів у клінічну практику.

Метою цього огляду було критично оцінити сучасні та перспективні діагностичні підходи до виявлення раннього ушкодження нирок у дітей з нефротичним синдромом з урахуванням особливостей вікової фізіології нирок, патогенетичних механізмів захворювання, обмежень традиційних лабораторних маркерів, а також ролі нових біомаркерів і мультимаркерних стратегій з метою формування доказових рекомендацій щодо покращення ранньої діагностики та довгострокових результатів у дітей.

В огляді узагальнено сучасні дані щодо клінічного значення нових біомаркерів ушкодження нирок, зокрема нейтрофільного желатиназо-асоційованого ліпокаліну (NGAL), молекули ушкодження нирки-1 (KIM-1), печінкового типу білка, що зв’язує жирні кислоти (L-FABP), N-ацетил-β-D-глюкозамінідази, цистатину C, інтерлейкіну-18 та остеопонтину. Ці біомаркери відображають різні патофізіологічні механізми, включаючи тубулярне ушкодження, запалення, ішемію, оксидативний стрес і фіброз, та здатні виявляти субклінічне ураження нирок до розвитку клінічно значущого зниження швидкості клубочкової фільтрації. Особливу увагу приділено NGAL, KIM-1 та L-FABP, як раннім маркерам тубулярного ушкодження, а також остеопонтину як маркеру, пов’язаному з хронічним запаленням і фібротичним ремоделюванням ниркової тканини. Наявні дані свідчать, що комбіноване використання декількох біомаркерів підвищує ефективність раннього виявлення, стратифікації ризику та моніторингу перебігу нефротичного синдрому у дітей.